Шість форм фламенко, до яких варто прислухатися

Що таке пало

Пало, за визначенням Вікіпедії, — це одна з традиційних музичних форм фламенко, класифікована за ритмом, ладом, походженням і подібними ознаками. ЮНЕСКО, яка внесла фламенко до Репрезентативного списку у 2010 році, описує це мистецтво як поєднання співу, танцю та гри на гітарі. На фотографії — танцівниця й гітарист на площі Іспанії в Севільї, не в цьому таблао. У таблао артисти вирішують, які палос виконувати, а заклад зазначає, що склад трупи змінюється щотижня. Вікіпедія додає, що ця класифікація є популярною, але часом непослідовною, тож навіть фахівці групують палос дещо по-різному.

Солеа — вагома

Солеа тримається на дванадцятидольному розмірі. Вікіпедія описує її тексти як здебільшого серйозні та урочисті й зазначає, що вона, ймовірно, зародилася серед ромів кале з Кадіса або Севільї. Найдавніша відома згадка належить поетові Густаво Адольфо Беккеру, 1862 рік. На сторінці квитків Tablao 1911 солеас названо серед стилів шоу. Прислухайтеся, як співак тягне фразу, тоді як гітара тримає цикл під нею. Вікіпедія зазначає, що співаки мають балансувати між пристрастю та стриманістю, і що іронія часто з'являється в текстах.

Сегірія — найпохмуріша

Сегірія належить до групи канте хондо — глибокого співу. Вікіпедія описує її як один із найважливіших стилів фламенко й цитує джерело, яке називає її найтрагічнішим і найінтенсивнішим емоційним вираженням у цьому мистецтві. Вона використовує дванадцятидольний компас, споріднений із солеа: почніть відлік солеа з восьмої долі — і отримаєте схему сегірії. Її часто співають у рубato. Танець для неї вперше представив Вісенте Ескудеро у 1940 році, зазначає сторінка.

Тарантас, пісні з шахт

На сторінці бронювання тарантас згадується серед стилів. Вікіпедія відносить таранто до гірничого регіону Альмерії та об'єднує його з фанданго і тарантою як пісні шахт. Там зазначено, що таранто спочатку виконували вільно, а згодом гітара додала ритм, і що танець набув популярності близько 1940-х років, а Кармен Амаю називають його матір'ю. Та сама сторінка попереджає, що джерела слабкі, тож сприймайте ці деталі як попередні.

Булеріас, той, що завершує ніч

Вікіпедія простежує булеріас до ромської спільноти кале з Хереса у дев'ятнадцятому столітті. Він має дванадцятидольний цикл, залишає найбільше простору для імпровізації та починався як швидкий, жвавий завершальний номер після солеарес. Ним часто закінчується фламенко-вечірка. На сторінці квитків булеріас згадується серед стилів шоу, тож у вас є чималий шанс його почути, хоча порядок визначають артисти. Вікіпедія вказує звичайний темп приблизно від 195 до 240 ударів на хвилину — темп, який пояснює, чому ця форма відчувається як вивільнення.

Фаррука, суворий танець

Фаррука має чотиридольний розмір. Вікіпедія описує музику як сувору, серйозну або похмуру та зазначає, що традиційно її танцювали чоловіки, хоча жінки також її виконували. Севільському танцівнику Фаїко разом з гітаристом Рамоном Монтоєю традиційно приписують сучасну версію. Багато виступів прискорюються до завершальної частини з дрібним кроком. На сторінці зазначено, що географічне походження форми не є певним, а традиційно її пов'язують з Галісією.

Тангос, святковий

Тангос рухаються у чотиридольному циклі. Сторінка Вікіпедії про палос протиставляє їх і булеріас урочистим глибоким формам як швидші та святкові, відносить тангос і т'єнтос до дводольного метру та відрізняє їхній чотиридольний цикл від дванадцятидольного циклу солеа та його родичів. Якщо шоу переходить від повільного, серйозного номера до чогось, що змушує залу підвестися, ви, ймовірно, чуєте перехід від однієї родини до іншої. Щодо самого вечора, путівник по квитках таблао пояснює, що охоплює бронювання.

Читати далі: Квитки та місця Tablao 1911